Укладаючи господарський договір, суб’єкт господарювання прагне убезпечити себе з усіх боків: уважно вичитує умови договору, включає до нього забезпечувальні заходи та санкції і т. д. Але, як свідчить практика, навіть найбільш, здавалося б, надійний договір може мати незначний недолік, який призводить до фатальних наслідків – визнання договору недійсним. У консультації розповімо, коли, хто та в якому порядку може визнати договір недійсним та які наслідки такого визнання із правової точки зору. Про облікові наслідки визнання договору недійсним читайте «Договір визнано недійсним: відображення в обліку».

Норми, поняття та підстави

У питаннях визнання договорів недійсними насамперед слід керуватися гл. 16 ЦК (ст. 202–236) і ст. 208 ГК. Крім того, можна скористатися роз’ясненнями ВГСУ про визнання правочинів недійсними, які наведено в постанові від 29.05.13 р. № 11, а також Пленуму Верховного Суду, викладеними в постанові від 06.11.09 р. № 9 (далі - Постанова № 9).

Розрізняють два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані (ч. 2, 3 ст. 215 ЦК).

Нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом і для якого визнання його недійсності судом не потрібне. Наприклад, ст. 1107 ЦК передбачено, що у випадку недотримання письмової форми договору про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності такий договір уважається нікчемним.

У різних статтях ЦК перелічено досить багато випадків, коли договір (або його умова) є нікчемним. Але найпоширеніший на практиці випадок – це невиконання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, коли за законодавством таке посвідчення є обов’язковим (ст. 220 ЦК).

Оспорюваний правочин – це правочин, недійсність якого прямо не встановлена законом, але одна з його сторін або інша зацікавлена особа можуть оспорити цей правочин із підстав, передбачених законом. Такий правочин визнається недійсним тільки в судовому порядку. Наприклад, згідно зі ст. 233 ЦК правочин, учинений особою під впливом важких обставин і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин можна назвати оспорюваним.

Підставами для визнання договору недійсним є недотримання в момент вчинення правочину стороною або сторонами вимог, установлених ч. 1–3, 5 і 6 ст. 203 ЦК (ст. 215 ЦК). Для зручності подамо ці вимоги в таблиці.

Підстави для визнання договору недійсним

№ з/п	Норма ст. 203 ЦК	Вимоги до договору	Пояснення та коментарі
1	2	3	4
1	Ч. 1	Зміст договору не повинен суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним принципам	Включення до договору умов, що суперечать нормам законодавства, може бути підставою для визнання його недійсним. Одна з важливих умов відповідності договору чинному законодавству – наявність у ньому істотних умов, визначених ст. 638 ЦК і ст. 18 ГК
2	Ч. 2	Особа, яка укладає договір, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності	Юрособи отримують цивільну дієздатність через свої органи управління (наприклад, директор, правління і т.д.), які діють згідно з установчими документами (ст. 92 ЦК). Фізособи стають дієздатними після досягнення повноліття (ст. 34 ЦК). В окремих випадках повна дієздатність фізособи може наставати або надаватися після досягнення фізособою 16 років (ст. 34, 35 ЦК). Крім того, за рішенням суду фізособа може бути обмеженою в дієздатності або бути визнаною недієздатною (ст. 36–42 ЦК)
3	Ч. 3	Волевиявлення учасника договору повинне бути вільним та усвідомленим	Обов’язковою умовою укладання договору повинно бути дійсне бажання особи укласти договір. А укладання договору під впливом помилки, обману, насильства або важких обставин служить підставою для визнання його недійсним (ст. 229–231, 233 ЦК)
4	Ч. 4	Договір повинен укладатися у формі, установленій законом	Законодавство передбачає усну та письмову форми договору, а в деяких установлених законодавством випадках договір підлягає нотаріальному посвідченню (докладніше про форму договору див. «У якій формі потрібно укладати госпдоговір»)
5	Ч. 5	Договір повинен бути спрямований на реальне настання обумовлених ним наслідків	Договір, який укладено без наміру створити обумовлені ним правові наслідки, називається фіктивним і може бути визнаний судом недійсним (ст. 334 ЦК)
6	Ч. 6	Договір, що укладається батьками (усиновителями), не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх або непрацездатних дітей	Такий договір може бути визнаний судом недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК

Зверніть увагу: визнаватися недійсним може не весь договір, а тільки окремі його умови (ст. 217 ЦК).

Порядок визнання правочину недійсним

Порядок визнання договору недійсним залежить від того, до якої категорії правочинів його можна віднести: нікчемних чи оспорюваних.

Оспорювані правочини

З визначення цього виду правочинів випливає, що визнати оспорюваний правочин недійсним можна тільки в судовому порядку. Заінтересована сторона подає до суду позов про визнання договору недійсним, посилаючись на конкретну норму законодавства, що передбачає можливість такого визнання залежно від конкретної ситуації.

Позов має право подати одна зі сторін договору або інша заінтересована сторона, чиї права або законні інтереси порушено таким правочином (ч. 3 ст. 215 ЦК). Як зазначає ВГСУ (п. 18 Інформаційного листа від 07.04.08 р. № 01-8/211), у ЦК немає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло таких осіб у кожному випадку визначається залежно від конкретних обставин спору та норм законодавства, які регламентують ці правовідносини.

Наприклад, якщо договір укладено фізособою, чия дієздатність обмежена (за межами цієї дієздатності без згоди піклувальника), то позов про визнання такого правочину недійсним може подати цей піклувальник як заінтересована особа на підставі ч. 2 ст. 223 ЦК.

Одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним позивач має право заявити вимогу про застосування наслідків її недійсності (стягнення сум, повернення майна і т. д.) (докладніше про наслідки визнання договору недійсним див. у наступному розділі консультації).

Нікчемні правочини

Ці правочини не вимагають визнання їх недійсними в судовому порядку (ч. 2 ст. 215 ЦК). Як роз’яснює Верховний Суд (п. 5 Постанови № 9), якщо в судовому засіданні сторона вказує на те, що правочин є нікчемним, тоді суд не має права посилатися на відсутність судового рішення за даним фактом, а повинен дати належну правову оцінку таким доводам.

Однак і у випадку з нікчемними правочинами найчастіше без судових розглядів не обійтися. Зокрема, позови можуть подаватися, якщо:

• необхідно застосувати наслідки нікчемності правочину (приведення сторін у первісний стан, стягнення отриманого в дохід держави);
• є спір про нікчемність правочину (наприклад, одна зі сторін стверджує, що правочин не є нікчемним).

Наведемо приклад такого спору із судової практики.

Між ТОВ і комунальним підприємством (далі – КП) був укладений договір закупівлі товару згідно із законодавством про публічні закупівлі, зокрема Законом від 25.12.15 р. № 922-VIII (далі - Закон № 922). Сторони виконали умови договору: ТОВ поставило товар, КП оплатило його. Однак у подальшому під час перевірки КП Державною аудиторською службою були виявлені порушення даного договору, які відповідно до Закону № 922 є підставою для визнання договору нікчемним.

Оскільки договір є нікчемним, КП звернулося з позовом до ТОВ про застосування наслідків нікчемності правочину та повернення сплаченої за договором суми. У свою чергу, ТОВ звернулося до КП із зустрічним позовом, у якому теж вимагало застосувати наслідки нікчемності правочину та компенсувати вартість отриманого товару на підставі ст. 216 ЦК. Суд задовольнив обидва позови (рішення господарського суду м. Києва від 21.07.20 р., ЄДРСР, реєстр. № 90669553).

Правові наслідки недійсності правочину

Наслідки недійсного правочину визначено ст. 216 ЦК і ст. 208 ГК.

Так, згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК кожна зі сторін правочину зобов’язана повернути другій стороні все отримане за правочином, а якщо повернути отримане в натурі неможливо, то відшкодувати його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування (це стосується, зокрема, випадків користування майном, виконаної роботи, наданої послуги. Тобто якщо повернути отримане за договором неможливо фізично. Але хочемо зазначити, що дане правило діє не тільки відносно робіт і послуг, але й, наприклад, у випадках, коли отриманий за договором товар неможливо повернути, тому що він уже використаний, перепроданий і т. д. Такі дії називають двосторонньою реституцією.

Крім повернення сторін у первісний стан, кожна зі сторін, які постраждала в результаті визнання правочину недійсним (або треті особи), може вимагати відшкодування збитків і моральної шкоди (ч. 2 ст. 216 ЦК).

Водночас зазначені наслідки застосовуються, якщо особливі умови застосування наслідків або особливі правові наслідки не встановлені для окремих видів недійсних правочинів (ч. 3 ст. 216 ЦК). Особливі наслідки встановлені ст. 208 ГК. Так, якщо госпдоговір визнано недійсним як учинений із метою, що свідомо суперечить інтересам держави та суспільства, то наслідки будуть такими:

• за наявності умислу в обох сторін у дохід держави стягується все отримане ними за договором;
• якщо ж умисел був тільки в однієї сторони, то вона повинна повернути другій стороні правочину все отримане нею, а все, отримане другою стороною (або належне їй як відшкодування виконаного) стягується за рішенням суду в дохід держави. Погодьтеся, ця норма виписана досить складно й заплутано. Тому багатьох вона вводить в оману, що постраждає невинний, але це зовсім не так.

Розглянемо останнє положення законодавства на прикладі.

Між підприємством А та підприємством Б був укладений договір постачання. Підприємство А поставило товар, підприємство Б оплатило його. За результатами податкової перевірки цей договір був визнаний недійсним як учинений із метою, що свідомо суперечить інтересам держави та суспільства, і винною особою, яка має умисел, визнане підприємство А.

Згідно з вимогами ст. 208 ГК наслідки визнання договору недійсним будуть такими:

• підприємство А повертає підприємству Б отриману як плата за товар суму грошей;
• підприємство Б усе отримане за цим договором (товар або його вартість) не повертає підприємству А, а віддає в дохід держави.

Очевидно, що покарають підприємство А: воно поверне гроші підприємству Б, а саме залишиться ні з чим (його товар або вартість товару піде державі).

Як бачимо, застосування наслідків, передбачених ст. 208 ГК (стягнення в дохід держави), є найбільш неприємним і небезпечним у питаннях визнання правочинів недійсними. Однак у цьому випадку ініціатор такого позову (як правило, це податкові органи) зобов’язаний довести умисел сторони та наявність цілей, що суперечать інтересам держави та суспільства.

Найчастіше спори про застосування наслідків недійсних правочинів виникають у платників податків із податковими органами за результатами перевірок у сфері ПДВ. Але нерідко податківці програють їх, тому що не можуть довести умисел платника податків при укладанні договору на ухилення від сплати податків і цілі, що суперечать інтересам держави та суспільства (див., наприклад, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24.06.20 р., ЄДРСР, реєстр. № 90234853; постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.11.20 р., ЄДРСР, реєстр. № 92660133).

І ще один важливий момент – строк застосування зазначених наслідків. Справа в тому, що, з точки зору норм ГК, застосування цих наслідків (стягнення в дохід держави) є адміністративно-господарською санкцією в розумінні ст. 238 ГК. А строки накладення таких санкцій на суб’єкта господарювання чітко обмежені ст. 250 ГК – протягом 6 місяців із дня виявлення правопорушення, але не пізніше ніж через рік із дня порушення. На наш погляд, у розглянутій ситуації стягнення в дохід держави при визнанні правочину недійсним може проводитися, якщо із дня його укладення минуло не більше року. Зазначимо, що такої позиції дотримується й Верховний Суд (постанова від 18.09.18 р., ЄДРСР, реєстр. № 76614405).

Висновки

1. У питаннях визнання правочинів недійсними слід керуватися нормами ЦК і ГК. Розрізняють нікчемні та оспорювані правочини. Порядок визнання договору недійсним залежить від того, до якої категорії він належить.
2. Підстави для визнання договору недійсним перелічено в ст. 203 ЦК, тому при укладенні госпдоговору треба проаналізувати договір на предмет відповідності всім необхідним параметрам. Найбільш неприємний момент у визнанні договору недійсним – його наслідки, особливо у випадку визнання правочину таким, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Джерело: Практичне керівництво № 23, грудень 2020 року.