Актуальність статті: на сьогодні важливим контрагентом вітчизняного аграрного сектора є іноземні підприємства, що займаються закупівлею якісної та відносно лояльної за ціновою категорією української сільгосппродукції.
Що дізнаєтесь із статті: яких мінімальних умов, правил та законодавчих приписів необхідно дотримуватись українському підприємству для надійної та економічно вигідної співпраці з іноземним покупцем.
Основні поняття
Перш за все необхідно пам’ятати, що запорукою чітко організованої та безпечної роботи з іноземною компанією є правильно укладений зовнішньоекономічний контракт. У розумінні Закону від 16.04.91 р. № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність» (далі – Закон № 959) зовнішньоекономічний контракт – це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності (далі – ЗЕД) та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності. Таким чином, контракт може бути укладений не тільки між двома контрагентами – експортером та імпортером, а й враховувати інших учасників торговельних операцій (партнерів, посередників, перевізників тощо).
Щодо форми такого контракту, то відповідно до Закону № 959 зовнішньоекономічний контракт укладається суб’єктом ЗЕД або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Таку саму норму закріплено і в Законі від 23.06.05 р. № 2709-IV «Про міжнародне приватне право». Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, виданого підприємством, статутних документів підприємства, договорів.
Щоб уникнути двозначного трактування та перекладів, контракт варто укладати мовами обох сторін контракту, а щоб уникнути можливих виправлень чи доповнень, кожну сторінку контракту слід підписувати незалежно від кількості його екземплярів.
Умови контракту
При укладенні зовнішньоекономічного контракту необхідно мати на увазі, що існують:
•    істотні умови цього контракту, без визначення яких його укладення неможливе,
•    додаткові або факультативні, тобто не обов’язкові для дійсності контракту.
Щодо істотних умов контракту, то це насамперед:
•    сторони контракту – необхідно вказати повну назву підприємств, адреси, детальний опис реквізитів, у тому числі й банківські;
•    предмет контракту – надання послуг, постачання товарів, транспортний супровід тощо. Якщо це контракт, спрямований на врегулювання експортно-імпортних операцій, то доцільно зазначати перелік товарів (їх характеристики), що будуть експортуватися, або посилатися на специфікації замовлень як невід’ємні додатки до контракту;
•    строк, обсяги та вартість постачань партії товару. Базисні умови постачання прийнято визначати згідно із Правилами ІНКОТЕРМС у редакції 2010 року, затвердженими Міжнародною торговою палатою. Якщо це буде одноразове постачання, то варто вказати повну вартість цього контракту;
•    відповідальність сторін за порушення умов договору – необхідно чітко вказати на санкції за кожне окреме порушення. Так, відповідно до ст. 38 Закону № 959 спори, що виникають між суб’єктами ЗЕД, іноземними суб’єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також, за згодою сторін спору, Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України. Тому в зазначеному пункті контракту варто узгодити, що всі спори підлягають розгляду в українському суді або шляхом звернення до міжнародного арбітражу із чітким визначенням органу арбітражу з країною (продавця, покупця чи третьою країною), до якого слід звертатись у разі виникнення нерозв’язаних суперечностей;
•    умови припинення, продовження та розірвання контракту.
Додатковими умовами варто врегулювати, зокрема, такі питання:
•    перевезення товару (завантаження, відвантаження, вибір перевізника);
•    страхування товару, митних та інших супутніх платежів;
•    форс-мажорні обставини;
•    умови замовлення товару;
•    вимоги щодо неконкуренції та щодо збереження комерційної таємниці.
Розрахунки за контрактами
Відповідно до ст. 7 Декрету КМУ від 19.02.93 р. № 15-93 у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта та грошова одиниця України – гривня.
Згідно зі ст. 1 Закону від 23.09.94 р. № 185/94-ВР виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів із дати митного оформлення (виписування вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності – з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.
Водночас постановою Правління НБУ від 03.03.16 р. № 140 (діяла до 08.06.16 р.) строки за операціями з експорту товару було скорочено до 90 календарних днів. А постановою Правління НБУ від 07.06.16 р. № 342 (далі – Постанова № 342), що набула чинності з 09.06.16 р., цей строк установлено тривалістю 120 календарних днів.
Тобто розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки в порядку, установленому НБУ. Більше того, сторонам необхідно усвідомлювати обмеженість строків здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом, а саме не пізніше 120 календарних днів із дати митного оформлення експортної продукції. Відповідно такі строки повинні враховуватись як у контракті, так і при виплаті контрагентам.
Продаж частини надходжень
Як передбачено ст. 387 Господарського кодексу, суб’єкти ЗЕД після сплати передбачених законом податків та зборів (обов’язкових платежів) самостійно розпоряджаються валютною виручкою від проведених ними операцій, крім випадків запровадження НБУ вимоги щодо обов’язкового продажу частини надходжень в іноземній валюті.
На сьогодні вимоги щодо обов’язкового продажу частини надходжень в іноземній валюті встановлено Постановою № 342, якою чітко визначено, що надходження в іноземній валюті з-за кордону на користь юридичних осіб, які не є уповноваженими банками, фізосіб-підприємців, іноземних представництв (крім офіційних представництв), підлягають обов’язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України, у тому числі безпосередньо НБУ, у розмірі 65 %. Решта надходжень в іноземній валюті залишається в розпорядженні резидентів та нерезидентів і використовується ними відповідно до правил валютного регулювання.
ВИСНОВКИ
Організація безпечного та економічно вигідного бізнесу з іноземними партнерами потребує не лише ретельної та тривалої підготовки юридичної документації, а й глибокого аналізу закордонного ринку, включаючи перевірку надійності контрагента та розрахунку власних потужностей та потенціалу.