Правові засади спільної діяльності
Якщо особи вирішили об’єднатися для досягнення певної мети, що не суперечить закону, і зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи, то відповідно до ст. 1130 ЦК вони мають укласти договір про спільну діяльність (далі – договір).
Спільна діяльність може здійснюватись:
·          на основі об’єднання вкладів учасників (просте товариство), і при цьому об’єднується певне майно та створюється спільне майно (наприклад, договір із вирощування сільгосппродукції);
·          без об’єднання вкладів учасників, і при цьому спільне майно не створюється (наприклад, договір про проведення виставки, освітня діяльність).
Сфера застосування договору залежить від мети його укладання: для одержання прибутку (господарська діяльність) або інша мета (негосподарська діяльність, наприклад благодійність).
Від мети залежить і суб’єктний склад учасників спільної діяльності. Так, якщо метою укладення договору є одержання прибутку, то сторонами такого договору можуть бути лише юридичні особи та фізичні особи – підприємці.
Договір
Договір укладається в письмовій формі та може бути дво- або багатостороннім. Він може укладатись як на певний строк, так і безстроково.
Сторонами (учасниками) договору можуть бути фізичні та юридичні особи, у тому числі іноземні інвестори.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов. Тобто договір є чинним із дати його підписання сторонами – учасниками спільної діяльності. При цьому не має значення, внесли учасники свої внески (вклади) чи ні.
Зауважу, що істотні умови такого договору законодавством не визначено. Водночас за загальними нормами відповідно до ст. 638 ЦК істотними умовами є: предмет договору; умови, що визначені законом або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Отже, істотними умовами договору залежно від його мети можуть бути будь-які умови, погоджені сторонами.
Учасник може зробити заяву про відмову від подальшої участі у спільній діяльності, якщо договір безстроковий, і вимагати розірвання договору, якщо він укладений на певний строк для досягнення певної мети.
Вклади у спільну діяльність
Вкладом уважається все, що сторона передає для здійснення спільної діяльності: грошові кошти, майно, професійні та інші знання, навички, вміння, а також ділова репутація та ділові зв’язки. У договорі необхідно визначити вклад кожного учасника та його грошову оцінку. Якщо сторони в договорі не визначили іншу вартість вкладів, то вважається, що вклади учасників рівні за вартістю.
Грошова оцінка вкладу кожного учасника погоджується всіма учасниками та вказується в договорі. За добровільною згодою учасників грошова оцінка може бути проведена незалежним оцінювачем. Варто наголосити, що для уникнення в подальшому будь-яких спорів між учасниками щодо вартості вкладів саме незалежна оцінка є більш виправданою.
Слід зауважити, що відповідно до ст. 1134 ЦК унесене учасниками договору майно, яким вони володіли на праві власності, є спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено договором. Тому якщо учасник має намір залишити за собою право власності на майно, яке він передає для використання у спільній діяльності, про це необхідно зазначити в договорі. Наприклад, у договорі може бути прописано:
Нормами ст. 1134 ЦК також передбачено право надання у спільну діяльність майна, яким учасники володіють на інших правах, ніж право власності (наприклад, право оренди, лізингу). У такому разі майно не передається у спільну часткову власність, але використовується в інтересах всіх учасників.
Спільна часткова власність може бути реалізована лише за згодою всіх співвласників. Якщо згоди не досягнуто, то рішення має прийняти суд.
У договорі також визначаються обов’язки сторін з утримання спільного майна, а також відшкодування збитків, пов’язаних із виконанням таких обов’язків.
Ведення спільної діяльності
Кожен учасник може діяти від імені всіх учасників або ведення справ може здійснюватися окремим учасником чи спільно всіма учасниками.
Більш ефективно буде визначити уповноваженого учасника, який діятиме від імені всіх учасників. На такого учасника покладається обов’язок ведення бухгалтерського та податкового обліку, інформування інших учасників щодо ведення спільних справ, відповідальність за результати ведення спільної діяльності тощо.
У відносинах із третіми особами уповноважений учасник може діяти від імені всіх учасників на підставі виданої учасниками довіреності або в межах повноважень, установлених договором. Форму та зміст довіреності законодавством не встановлено, однак вона має відповідати загальним вимогам, які пред’являються до форми довіреності, визначеним гл. 4 ЦК. Тобто вона має бути викладена в письмовій формі, містити інформацію про дату її видачі, а також перелік повноважень, які надаються особі.
Варто зауважити, що відповідно до ст. 245 ЦК довіреність викладається в тій формі, у якій буде вчинено правочин. Отже, якщо сторони передбачають, що уповноважена особа укладатиме договори, які посвідчуватимуться нотаріально, то доручення на ведення спільної діяльності також доцільно посвідчити нотаріально.
У довіреності (договорі) можуть бути обмежені повноваження учасника щодо укладення окремих видів угод або витрачання коштів понад установлену межу без згоди інших учасників тощо. Таке обмеження має бути прямо вказане в довіреності (договорі).
Витрати, розподіл прибутку, відповідальність учасників
Порядок відшкодування витрат та збитків, пов’язаних зі спільною діяльністю, визначаються за домовленістю між учасниками, а за відсутності домовленостей – пропорційно до вартості вкладу учасника у спільну діяльність.
Прибуток від здійснення спільної діяльності розподіляється між учасниками пропорційно до вартості вкладів у спільне майно, якщо інше не встановлено договором.
Учасник не може бути звільнений від участі відшкодування спільних витрат або збитків та позбавлений права на частину прибутку. Якщо такі умови включено до договору, то вони є недійсними за законом (не можуть виконуватись) та судом не встановлюються.
У разі порушення сторонами зобов’язань за договором настає цивільно-правова відповідальність. Вона залежить від мети договору та підстав виникнення. Так, якщо договір:
·          пов’язаний із господарською діяльністю, то учасники несуть солідарну відповідальність незалежно від підстав її виникнення;
·          не пов’язаний із господарською діяльністю (наприклад, договір з метою проведення рекламних заходів), то кожен учасник відповідає за зобов’язаннями пропорційно до вартості його вкладу у спільне майно, а за спільними зобов’язаннями, що виникли не з договору, – солідарно.
Нагадаю, що солідарна відповідальність передбачає право кредитора вимагати від будь-якого з учасників-боржників виконання обов’язку в повному обсязі, а санкції можуть бути застосовані в повному обсязі до кожного із боржників.

Більш докладну консультацію див. у журналі „БАЛАНС-АГРО” від 19.10.15 р. № 39.