Баланс группа компаній

Бухгалтерія - це любов!

(056) 370-44-25
Замовити дзвінок

Облікова політика бюджетної установи: розробка та практичне застосування

12 червня 2015 р.

Сучасні підходи до визначення облікової політики: законодавча база
Особливістю бюджетних установ та їх відмінністю від інших господарюючих суб’єктів є те, що у своїй діяльності вони повинні дотримуватися як загального законодавства з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності, так і бюджетного, який є пріоритетним перед іншими виходячи з норм ч. 2 ст. 4 БК. Саме враховуючи специфіку діяльності суб’єктів державного сектора Мінфіном були розроблені та затверджені стандарти бухгалтерського обліку в державному секторі.
Отже, можна зробити перший висновок: розпорядник бюджетних коштів у розпорядчому документі про облікову політику бюджетної установи не повинен дублювати загальнодержавні норми, визначені в НП(С)БОДС та галузевих методичних рекомендаціях. Лише в разі, якщо існує (залишається) можливість вибору принципів оцінки статей звітності, методів обліку, а також строків корисного використання основних засобів і нематеріальних активів, у розпорядчому документі прописується вибраний варіант та особливості його застосування щодо відповідного об’єкта обліку.
Отже, висновок другий: формування облікової політики розпорядником бюджетних коштів має базуватися на дотриманні ним вимог головного розпорядника бюджетних коштів щодо визначених ним єдиних підходів до облікової політики за відповідними об’єктами.
Практичні поради щодо визначення єдиних підходів до облікової політики
Як приклад визначення єдиної методології обліку за відповідним об’єктом для розпорядника бюджетних коштів будь-якого рівня можна навести окремі вимоги НП(С)БОДС 121 і Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів суб’єктів державного сектора, що передбачають можливість вибору підходів до обліку операцій з об’єктами основних засобів (далі – ОЗ) залежно від установлених критеріїв.

Розглянемо декілька прикладів:

1. У п. 3 розд. ІІ НП(С)БОДС 121 визначено, що основні засоби класифікуються за групами, однією з яких є «Інші необоротні матеріальні активи». У свою чергу, ця група має деталізацію на підгрупи, рекомендації щодо віднесення до яких надано в Методрекомендаціях «Основні засоби». Зокрема, п. 1.2 «Інші необоротні матеріальні активи» розд. ІІ цих Методрекомендацій включає підгрупу «Білизна, постільні речі, одяг та взуття», до якої перелічені в назві об’єкти можна віднести лише за умови систематичного отримання значного їх обсягу для діяльності бюджетної установи. За таких вимог, звичайно, виникає потреба з боку головного розпорядника бюджетних коштів визначитися із приводу «значних обсягів» і «для діяльності установи», оскільки в іншому разі зазначені об’єкти мають обліковуватися в підгрупі «Інші необоротні матеріальні активи», а не з розбивкою за конкретними їх видами.
2. Виходячи з вимог абзацу другого п. 1 розд. ІІ НП(С)БОДС 121 із приводу визнання одиниці та первісної оцінки ОЗ, що складаються з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), виникають підстави для головного розпорядника бюджетних коштів визначитися із єдиними підходами до обліку однотипних об’єктів, які використовуються в діяльності розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Не може бути, що, наприклад, однотипні за технічними характеристиками, призначенням та умовами використання ОЗ обліковуються по-різному. Наприклад, будівля складається з різних конструктивних елементів, які мають різний строк експлуатації: системи опалення (20 років), дах (15 років), основна конструкція (40 років). Бюджетна установа може обліковувати кожен конструктивний елемент будівлі як окремий об’єкт ОЗ або може прийняти рішення відображати будівлю як один об’єкт ОЗ. Варіанти обліку можуть залежати від сфери діяльності розпорядника бюджетних коштів, підстав (обставин) для планування за відповідними напрямами видатків на майбутній звітний період, зокрема на ремонт (поточний або капітальний) для підтримки об’єкта ОЗ у дієздатному стані тощо.
Як правило, потребує окремої уваги система опалення для бюджетних установ соціальної сфери, оскільки вихід її з експлуатації з різних причин може призвести до негативних соціальних наслідків.
3. Існує право вибору суб’єкта держсектора щодо застосування ним або типових, або галузевих строків корисного використання ОЗ залежно від чинників, визначених п. 4 розд. ІV НП(С)БОДС 121 та п. 3 розд. V Методрекомендацій «Основні засоби». Вибраний варіант для конкретних об’єктів ОЗ повинен поширюватися на всі аналогічні об’єкти, які відносяться до відповідної групи (підгрупи) ОЗ, що стане підтвердженням єдиних підходів до обліку з боку розпорядника бюджетних коштів.
4. Бюджетна установа – розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня має право у межах єдиних підходів головного розпорядника бюджетних коштів розробити систему та форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю, розширивши класифікацію ОЗ на окремі групи (підгрупи) залежно від потреби управління.

Більш докладну консультацію див. у журналі „БАЛАНС-БЮДЖЕТ” від 15.06.15 р. № 24.

Приєднуйтесь до нашої сторінки та отримуйте новини першими!

Дякую, я вже з вами!