Пояснення працівників не можуть бути належним підтвердженням факту порушення роботодавцем податкового законодавства в частині обкладення ПДФО зарплати працівників (ухвала ВАСУ від 28.10.15 р. у справі № К/800/29323/14).

Суть спору

Позивач – приватне підприємство (далі – Позивач), відповідач – Державна податкова інспекція (далі – Відповідач). Позивач звернувся до суду з позовною заявою про скасування податкового повідомлення-рішення, яким нараховано суму грошового зобов’язання з ПДФО та застосовано штрафні санкції.

Посадовими особами Відповідача було проведено позапланову виїзну перевірку Позивача з питань дотримання ним як роботодавцем законодавства щодо укладання трудових договорів із працівниками (найманими особами), повноти обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум ПДФО, за результатами якої складено акт перевірки. Перевіркою встановлено, що в порушення пп. 8.1.1 ст. 18 Закону від 22.05.03 р. № 889-IV (що діяв на момент вчинення правопорушення) та п. 176.2 Податкового кодексу (далі – ПК) Позивачем не сплачено ПДФО з доходу громадян, які перебували з ним у трудових відносинах. Крім того, перевіркою встановлено, що трудові відносини Позивача з найманими працівниками не були оформлені належним чином.

Постановою суду першої інстанції від 18.04.13 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Постановою апеляційного адміністративного суду від 22.05.14 р. апеляційну скаргу Позивача задоволено, а постанову суду першої інстанції – скасовано, прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Відповідач направив касаційну скаргу. Ухвалою ВАСУ від 28.10.15 р. касаційну скаргу відхилено, постанову апеляційного суду залишено без змін.

Аргументи суду

Положеннями ст. 164, 167, 168, 176 ПК передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Ставка податку становить 15 % бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих), у тому числі, але не виключно, у формі зарплати. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у ст. 167 ПК. Особи, які відповідно до ПК мають статус податкових агентів, зобов’язані:

• своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок із доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок;
• подавати в установлені строки податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку. Такий розрахунок подається лише в разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду.

Суд зазначив, що системний аналіз зазначених норм вказує на обов’язок підприємства сплачувати ПДФО, за умови перебування особи у трудових відносинах із ним, відповідно до вимог чинного законодавства про працю. У зв’язку із цим підставою, що дає право податковому органу на визначення грошового зобов’язання за спірними правовідносинами, є встановлення та доведення факту перебування осіб у трудових правовідносинах із позивачем у період, що перевірявся.

З акта перевірки судом установлено, що єдиною підставою для визначення грошового зобов’язання з ПДФО став висновок податкового органу про факт використання праці найманих працівників та виплати їм заробітної плати без оформлення договорів трудового найму та без перерахувань до відповідних фондів обов’яз­кових платежів, зважаючи лише на пояснення, отримані від таких працівників.

Однак із такою позицією суд не погодився з огляду на таке. Відповідно до Порядку оформлення результатів невиїзних документальних перевірок, виїзних планових та позапланових перевірок із питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПАУ від 10.08.05 р. № 327, за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового, валютного чи іншого законодавства податковий орган зобов’язаний:

• висвітлити показники, які відображаються підприємством у податковій звітності, та фактичні показники, виявлені в ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку підприємства в розрізі періодів;
• зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи в податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій) та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

На порушення викладеного в акті перевірки не наведено будь-якого обґрунтування висновків податкового органу щодо невідповідності задекларованих Позивачем показників ПДФО виявленим перевіряючими показникам. Крім того, в акті не наведено жодних посилань Відповідача на відповідні документи бухгалтерського, статистичного або іншого обліку, які б підтверджували наявність факту порушення з боку Позивача – використання праці найманих працівників та виплати їм заробітної плати без оформлення договорів трудового найму та без перерахувань до відповідних фондів обов’язкових платежів.

За таких обставин акт перевірки не визнано судом як належний доказ зазначених у ньому порушень вимог податкового законодавства в частині висновків із питань правомірності формування податкових зобов’язань із ПДФО. Крім того, судом зазначено, що пояснення громадян не можуть бути належним підтвердженням факту порушення Позивачем податкового законодавства в частині обкладення ПДФО, оскільки вони мають суб’єктивний характер та є за своєю суттю показаннями свідків у справі, які можуть бути використані судом лише в разі попередження осіб про юридичну відповідальність за надання неправдивої інформації. А в матеріалах справи відсутні відомості про таке попередження, тож суд не приймає їх свідчення як доказ при вирішенні справи по суті позовних вимог. Ураховуючи викладене, суд задовольнив позовні вимоги в цій частині та скасував податкове повідомлення-рішення.

Щодо доводів Позивача про безпідставність проведеної перевірки суд зазначив таке. Відповідно до пп. 75.1.2 ПК документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є, зокрема, своєчасність, повнота нарахування та сплати всіх передбачених ПК податків та зборів, а також дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин із працівниками (найманими особами). Перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов’язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, а також отриманих в установленому порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Водночас документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об’єкта права власності, стосовно якого проводиться перевірка, за наявності законних підстав, у тому числі за заявою заінтересованої особи.

Як убачається з матеріалів справи, представником Відповідача вчинено запис у журналі реєстрації перевірок Позивача про проведення перевірки. Підставою для проведення перевірки стала необхідність з’ясування обставин наявності факту використання Позивачем найманої праці без укладення трудового договору та без сплати відповідних коштів до цільових фондів на підтвердження або спростування інформації, наданої громадянами. За таких обставин суд дійшов висновку, що податковим органом дотримано процедуру призначення та проведення перевірки Позивача.

«БАЛАНС-АГРО», 2016, № 12.