Для кого ця стаття: для роботодавців, чиї працівники регулярно знаходяться в дорозі по робочих питаннях.
Із цієї статті ви дізнаєтеся: коли оформлювати відрядження, а коли – роз’їзний характер робіт та як проводити оплату.

Визначення
Передусім розглянемо, коли робоча поїздка визнається відрядженням, а коли вона матиме роз`їзний характер.
Службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.
Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою/керівником).
У листі від 13.09.06 р. № 905/13/84-06 Мінсоцполітики зазначає, що законодавчого визначення поняття «роз’їзний (пересувний) характер робіт» в Україні немає, тому потрібно керуватися постановою Держкомпраці та Секретаріату ВЦРПС від 01.06.89 р. № 169/10-87 «Про затвердження Положення про виплату надбавок, пов’язаних з пересувним і роз’їзним характером робіт у будівництві», яка є чинною в Україні (далі – Положення № 169) відповідно до постанови Верховної Ради від 12.09.91 р. № 1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР».
Роз’їзний характер робіт передбачає виконання робіт на об’єктах, розташованих на значній відстані від місця розташування організації, у зв’язку з поїздками в неробочий час від місця знаходження організації (збірного пункту) до місця роботи на об’єкті й назад. Причому такий час поїздок має становити не менше двох-трьох годин на день (п. 2, 13 Положення № 169).
Тобто якщо робота, пов’язана з поїздками на значні відстані та поверненням до місця роботи в неробочий час, має постійний характер, роботодавець має право встановити такому працівникові роз’їзний характер роботи.
Але таке рішення приймає саме підприємство (див. лист Мінсоцполітики від 17.11.06 р. № 307/13/133-06). Тобто якщо роботодавець не визначить роботи як роз’їзні, він може вважати їх відрядженнями.
У колективному договорі необхідно визначити:
• перелік посад (професій), для яких встановлюється особливий (роз’їзний) характер роботи;
• розмір доплат за нього;
• порядок обліку використання робочого часу працівників із роз’їзним характером роботи.
Роз’їзний характер роботи має бути передбачений і в трудових договорах та посадових інструкціях.

Надбавка за роз’їзний характер роботи
Відповідно до ст. 15 Закону від 24.03.95 р. № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108) підприємства самостійно встановлюють форми та системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, а також умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат в колективних договорах з обов’язковим дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевою угодами.
Виходячи з викладеного, підприємство самостійно вирішує доцільність установлення та розмір надбавок (польового забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер.
У разі якщо підприємство вирішило встановити надбавку до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер робіт, необхідно керуватися нормами постанови КМУ від 31.03.99 р. № 490 «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер» (див. лист Мінсоцполітики від 13.09.06 р. № 905/13/84-06).
Граничні розміри надбавок працівникам за день не можуть перевищувати граничних норм витрат, установлених постановою КМУ від 02.02.11 р. № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються за рахунок бюджетних коштів» (далі – Постанова № 98). Якщо робота постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний характер за межами України, граничні розміри надбавок працівникам за день не можуть перевищувати 80 % граничних норм добових витрат, установлених для відряджень за кордон Постановою № 98.
Однак зазначений документ затверджено для підприємств, що фінансуються з бюджету. Тому вважаємо, що госпрозрахункові підприємства для встановлення граничного розміру надбавок можуть використовувати суму добових, установлену пп. «а» пп. 107.9.1 Податкового кодексу для відряджених працівників.
Тобто у 2017 році у працівників госпрозрахункових підприємств розмір надбавки за роз’їзний характер робіт у межах України не повинен перевищувати 320 грн. за день, за межами України – 80 євро за кожен календарний день такого відрядження за офіційним обмінним курсом гривні до євро, установленим НБУ, у розрахунку за кожен такий день.
Якщо працівник здійснював також витрати зв’язку з перебуванням поза місцем основної роботи на проїзд до місця призначення та назад, а також на наймання житла, то їх також компенсують у порядку, визначеному для відряджень (п. 3 Постанови № 490). Тобто для відшкодування витрат працівник має заповнити та подати Звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт.
Як передбачено ст. 31 Закону № 108, доплати за роз’їзний характер робіт не враховуються під час обчислення зарплати працівника для забезпечення її мінімального розміру. Тобто такі надбавки виплачують понад мінімальний розмір зарплати – 3 200 грн. у 2017 році.

Оподаткування доплат
Для цілей обкладення ПДФО зазначені надбавки в розмірах, передбачених трудовим (колективним) договором, слід розглядати як заробітну плату (див. ЗІР, категорія 103.02). А отже, суму надбавки за роз’їзний характер праці:
• обкладають ПДФО за ставкою 18 %, а також стягують військовий збір (далі – ВЗ) за ставкою 1,5 %;
• ураховують для визначення граничного розміру доходу, що дає право на податкову соціальну пільгу;
• відображають у розд. I форми № 1ДФ у складі зарплати з ознакою доходу «101», а також у розд. II форми № 1ДФ – суму надбавки та утриманого ВЗ.
Що стосується ЄСВ, то суми надбавок за роз’їзний характер робіт у розмірах, що не перевищують граничних, включено до видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується ЄСВ (п. 10 розд. I Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою КМУ від 22.12.10 р. № 1170). Тому справляти ЄСВ та показувати у звітності з ЄСВ їх не потрібно.
Суми понад установлені граничні розміри включаються до фонду оплати праці як ті, що мають індивідуальний характер згідно з пп. 2.3.4 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13.01.04 р. № 5. Відповідно на них слід нарахувати ЄСВ.

Висновки
1. Якщо виконання службових обов’язків пов’язане з постійним пересуванням містом, то це не є відрядженням, а вважається роботою з роз’їзним (пересувним) характером, за яку встановлюють надбавку.
2. Надбавка за роз’їзний характер робіт обкладається ПДФО та ВЗ. На неї не нараховується ЄСВ за умови, що вона надається в розмірах, що не перевищують граничні.

Джерело: "Баланс-Агро" № 13, який виходить з друку 03.04.17 р.