Ситуація

Держпідприємство і ТОВ уклали договір зберігання держмайна, за умовами якого держпідприємство зобов’язалося щомісячно оплачувати послуги ТОВ зі зберігання, а ТОВ – забезпечувати збереження майна протягом строку дії договору. Майно було передане на зберігання за актом приймання-передачі. Надалі сторони доповнили договір зберігання новою умовою: а саме передбачили право ТОВ користуватися держмайном, що зберігалося, на платній основі, зазначивши розмір щомісячної плати за користування цим майном. Тобто фактично держмайно було передане в оренду ТОВ.
Прокурор, діючи на користь держави від імені регіонального відділення Фонду держмайна (далі – ФДМ), звернувся до суду з позовом про визнання недійсним зазначеного договору зберігання.

Чому виникає спір

1. Прокурор уважає, що укладений держпідприємством і ТОВ договір зберігання держмайна є удаваним. Цей договір оформлений з метою приховати операцію з оренди держмайна, проведену з порушенням законодавства. Адже укладати договори оренди держмайна має право ФДМ як власник, а не держпідприємство як балансоутримувач. А в цьому випадку зберігачеві було надане право користування переданим на зберігання майном на платній основі, причому розмір орендної плати значно перевищує розмір плати за зберігання.
2. ТОВ і держпідприємство наполягають на тому, що договір зберігання держмайна укладений законно. Право ТОВ на платній основі користуватися держмайном, переданим на зберігання, не суперечить цивільному законодавству і суті договору зберігання, не міняє суті правовідносин, що виникли між ТОВ і держпідприємством за договором зберігання, і не перетворює договір зберігання на договір оренди.

Про що попереджав «БАЛАНС»

1. Якщо зацікавлена особа заперечує проти дійсності договору або його окремих умов за законодавчими підставами, така особа може звернутися до суду для визнання такого договору або його умов недійсними (див. «БАЛАНС», 2016, № 102-103, с. 52).
2. Договір може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він укладений з метою приховати реально здійснену операцію (удаваний договір). Тобто сторони умисне оформили один договір, але насправді встановили інші правовідносини (див. «БАЛАНС», 2016, № 102-103, с. 54).
3. Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу (далі – ЦК) зміст договору не повинен суперечити нормам ЦК, інших актів цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним основам (див. «БАЛАНС», 2016, № 102-103, с. 50).

Судова практика

Надалі аргументи, висловлені «БАЛАНСОМ», були підтверджені позицією Київського апеляційного господарського суду. Зокрема, розглядаючи спір між сторонами (прокурором, що діє на користь держави від імені регіонального відділення ФДМ, держпідприємством і ТОВ), суд прийняв рішення на користь держави (постанова від 10.08.17 р., ЄДРСР, реєстр. № 68311835). Суд обґрунтував своє рішення аргументами, аналогічними тим, що раніше наводив «БАЛАНС». Розглянемо цей спір докладніше.

Обставини справи

Держпідприємство, на балансі якого знаходилося держмайно (гідротехнічні споруди – рибальські ставки), без участі ФДМ уклало з ТОВ договір зберігання цього держмайна. За умовами договору ТОВ зобов’язалося забезпечити збереження держмайна, а держпідприємство оплатити послуги ТОВ зі зберігання в розмірі 10 грн. на місяць. Держмайно передане держпідприємством і прийняте ТОВ за актом приймання-передачі.
Потім держпідприємство і ТОВ уклали додаткову угоду до договору зберігання, якою держпідприємство надало ТОВ право користуватися держмайном для отримання прибутку. Додатковою угодою була встановлена щомісячна плата за користування держмайном – 2 450 грн. з подальшим коригуванням її розміру з урахуванням індексу інфляції.
Київський апеляційний господарський суд, розглянувши спір між прокурором, ТОВ і держпідприємством, залишив у силі рішення господарського суду, яким визнано недійсним договір зберігання держмайна, укладений між ТОВ і держпідприємством.

Аргументи ВАСУ

1. За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, передану їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві в цілості. Зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою на зберігання. Плата за зберігання і строки її внесення встановлюються договором зберігання (ст. 936, 944, 946 ЦК).
2. За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно в користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача стягується плата, розмір якої встановлюється договором найму (ст. 759, ч. 1 ст. 762 ЦК).
3. удаваним є договір, укладений сторонами для приховування іншого договору, який виконується сторонами насправді. Якщо встановлено, що договір укладений сторонами для приховування іншого договору, то правовідносини сторін регулюватимуться правилами того договору, який був укладений насправді (ст. 235 ЦК).
4. Додатковою угодою до договору зберігання держпідприємство і ТОВ погоджували право ТОВ (зберігача) користуватися держмайном, переданим на зберігання, а також розмір щомісячної плати за користування зазначеним майном. Проте плата за користування держмайном значно перевищує плату за зберігання держмайна.
5. Фактично між сторонами склалися правовідносини строкового платного користування (оренди), метою якого було отримання ТОВ прибутку. За користування держмайном ТОВ сплачувало балансоутримувачеві-держпідприємству щомісячну плату, що суперечить змісту договору зберігання, передбаченому ст. 936 ЦК.
6. Договір зберігання в цьому випадку є удаваним, адже його правовий зміст – це довгострокова оренда держмайна. Тобто договір зберігання укладений з метою приховати реальну операцію з оренди держмайна.
7. Майно, що знаходиться на балансі держпідприємства, є власністю держави. Орендодавцем держмайна є ФДМ (ст. 287 Господарського кодексу). Особою, правомочною укладати договори, що стосуються держмайна, є ФДМ, а не держпідприємство.
8. Передача держмайна відбулася на підставі договору, укладеного без участі та дозволу ФДМ. Отже, договір зберігання і додаткова угода до нього укладені з порушенням вимог законодавства (держпідприємство вийшло за рамки своєї компетенції).
9. Недотримання сторонами вимог, установлених ч. 1 ст. 203 ЦК, є підставою для визнання договору зберігання недійсним (ст. 215 ЦК).

Висновки

Як бачите, аргументи від «БАЛАНСУ» надалі підтверджуються судовою практикою: у цьому випадку збігаються з позицією Київського апеляційного господарського суду. А отже, наші поради і підказки допоможуть вам уникнути помилок при укладенні договорів зберігання й оренди держмайна.