Питання правового регулювання функціонування державних органів, визначення статусу працівників цих органів, умов оплати їх праці в поточному році зазнали суттєвих змін. У цій консультації розглянемо, які виплати мають здійснюватися держслужбовцям під час їх перебування у відрядженнях, професійного навчання, стажування.

Як має виплачуватись заробітна плата працівникові держоргану, відрядженому до іншого населеного пункту?
Насамперед зазначимо, що із запровадженням Закону від 10.12.15 р. № 889-VІІІ «Про державну службу» (далі – Закон № 889) змінився принцип виплати зарплати держслужбовцям, направленим у відрядження до іншого населеного пункту.
Якщо в умовах дії Закону від 16.12.93 р. № 3723-ХІІ «Про державну службу» (далі – Закон № 3723) відшкодування витрат на службові відрядження здійснювалось виходячи із загальних норм трудового законодавства, то відтепер це питання вирішується зовсім по-іншому.
Так, у ст. 21 Закону № 3723 передбачалось провадити відшкодовування витрат на службові відрядження та виплачувати інші компенсації згідно із законодавством про працю. За ст. 12 Закону від 24.03.95 р. № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108) гарантії та компенсації працівникам у разі службових відряджень установлюються КЗпП та іншими актами законодавства, і вони є мінімальними державними гарантіями.
У свою чергу, ст. 121 КЗпП передбачає, що направленим у відрядження працівникам виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення та назад і витрати з наймання житлового приміщення. Крім того, за такими працівниками зберігається протягом усього часу відрядження місце роботи (посада) з оплатою праці за визначеними трудовим або колективним договором умовами, однак не нижче їхнього середнього заробітку. Тож вищезгадані норми повною мірою стосувалися й держслужбовців, яких направляли у відрядження.
З 01.05.16 р. відповідно до ст. 42 Закону № 889 у разі направлення у відрядження держслужбовцеві мають відшкодовуватись витрати та надаватись інші компенсації за порядком, затвердженим Кабміном. Також за весь період відрядження за цими посадовцями зберігається посада та заробітна плата.
Водночас, як передбачено ст. 5 Закону № 889, регулювання відносин, що виникають у зв‘язку із вступом, проходженням та припиненням держслужби, здійснюється саме цим Законом. Дія норм законодавства про працю може застосовуватись до держслужбовців лише в частині відносин, не врегульованих Законом № 889. З цього й випливає, що тепер до держслужбовців не можуть застосовуватись норми ст. 121 КЗпП стосовно встановлених мінімальних державних гарантій працівникам під час їх перебування у відрядженні.
Звісно ж, до осіб, які працюють у держорганах на посадах, що не належать до посад держслужбовців, у разі направлення їх у відрядження мають бути застосовані загальні норми трудового законодавства, у тому числі й передбачені у ст. 121 КЗпП. Стосуються ці норми працівників держорганів, які виконують функції з обслуговування, та працівників патронатних служб, оскільки згідно зі ст. 3 Закону № 889 дія цього Закону на них не поширюється.

Детальну консультацію у безкоштовному доступі див. у спецвипускі "Баланс-Бюджет" № 46, який вийшов з друку 14.11.16 р.