Нині діюче Законодавство, зокрема КЗпП, не встановлює конкретних випадків, порядку та обмежень застосування ненормованого робочого часу.

Замість зарплати існує лише одна компенсація - у статті 8 Закону «Про відпустки» передбачено, що працівникам з ненормованим робочим днем надається відпустка за особливий характер роботи тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою. Зрозуміло, що короткою відпусткою не компенсувати втрату недоплаченої заробітної плати.

Проектом Трудового кодексу України встановлюються нові правила. Запроваджується точне обмеження для ненормованого робочого часу – не частіше одного разу на місяць. Нормою ст. 153 визначено, що за таке одноразове протягом місяця залучення працівника до роботи на умовах ненормованого робочого часу надається щорічна додаткова трудова відпустка чи/і встановлюється підвищений розмір оплати праці.

Але важливішим є те, що у разі залучення працівника роботодавцем до роботи понад норму робочого часу двічі і більше протягом місяця вся така робота вважається надурочною, вона підлягає повному обліку роботодавцем у встановленому порядку. Слід врахувати, що на відміну від ненормованого робочого часу застосування надурочних робіт обмежується конкретними обумовленими законодавством випадками.

Оплачується надурочна робота відповідно до ст. 232 проекту Кодексу наступним чином:

- в межах 120 годин на рік – у подвійному розмірі, що відповідає чинній нормі статті 102 КЗпП України;

- понад 120 годин – у потрійному розмірі, така норма на даний час у чинному законодавстві відсутня.

Отже ненормований робочий час у проекті кодексу обмежено, він зводиться до мінімуму – один раз на місяць, підлягає підвищеній оплаті та компенсації додатковою відпусткою, решта понаднормово відпрацьованих годин обов’язково оплачуються в підвищеному розмірі.

За матеріалами офіційного веб-портал ФПУ.