Судова практика щодо оскарження податкових повідомлень-рішень (далі – ППР) – мабуть, одна з найпоширеніших в адміністративних судах. А оскарження ППР, прийнятих унаслідок визнання фіскальними органами операцій безтоварними або такими, що не мають господарської цілі, займає в цій практиці левову частку.

На сьогодні судова практика із зазначених питань досить різноманітна і залежить від того, наскільки обґрунтовано висуваються вимоги фіскалами до платника, наскільки правильно і в повному обсязі складено відповідні документи при здійсненні спірних правочинів тощо.

Проаналізувавши відповідну практику, можна дійти висновку, що аргументи фіскальних органів зазвичай однотипні. Водночас рішення судів залежать від обставин справи, наданих сторонами доказів, правильності та повноти наданих документів, пояснень тощо. Зазначимо, що переважно суд ухвалює рішення на користь платників і скасовує ППР. Розглянемо основні аргументи фіскальних органів при визнанні правочинів безтоварними та доводи суду при скасуванні ППР.

Первинні документи та правильність їх складання

В Інформаційному листі ВАСУ від 01.11.11 р. № 1936/11/13-11 зазначено, що документи та інші дані мають оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції – умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів не є підставою для висновків щодо відсутності господарської операції, якщо з інших даних випливає, що мав місце фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов’язаннях платника податків у зв’язку з його господарською діяльністю.

Отже, при виконанні правочину необхідно звертати увагу на наявність усіх необхідних документів, на їх правильне складання (мають бути заповнені всі необхідні графи, розділи, стояти підписи, печатка і т. д.). Водночас, якщо навіть деякі документи відсутні або допущено помилки при їх складанні, але платник може іншими документами підтвердити реальність здійснених операцій, суд може взяти це до уваги.

Недобросовісний контрагент

Однією з підстав визнання правочину безтоварним часто є несплата контрагентом податкових зобов’язань, відсутність трудових і виробничих ресурсів для виконання правочину, відсутність його за адресою тощо. Суд касаційної інстанції в таких випадках, як правило, посилається на п. 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії», в якому йдеться про таке: «Суд уважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його обов’язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, – сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд уважає, що такі вимоги є обтяжливими для компанії-заявника, порушують справедливий баланс між вимогами інтересів держави і вимогами захисту права власності».

Крім того, суди зазначають, що чинне законодавство не зобов’язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та наявності в нього офісу за зареєстрованою адресою, перш ніж відносити відповідні суми витрат до складу валових витрат і суми ПДВ – до податкового кредиту.

Так, в ухвалі ВАСУ від 17.12.15 р. у справі № К/9991/71380/12 зазначено, що доводи відповідача про фіктивність укладеного договору між позивачем і його контрагентом не прийнято судом до уваги, оскільки відсутність у контрагента достатніх матеріальних або будь-яких інших ресурсів для здійснення господарської діяльності, як і наявність або відсутність останнього за юридичною адресою, не має своїм наслідком недійсності укладеного ним правочину і не слугує доказом наявності в зазначеного суб’єкта господарювання такої мети, як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.

Також колегія суддів зазначає, що позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення і сплати лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальності за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як не може нести відповідальності і за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом було допущено порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне за собою відповідальність і негативні наслідки саме стосовно цього контрагента, а не добросовісного платника податків.

Разом з тим, щоб уникнути спірних ситуацій, при підготовці до здійснення правочину доцільно перевірити дані про свого контрагента, наприклад перевірити інформацію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців і громадських організацій (далі – ЄДР) (у т. ч. чи не внесено відомості про відсутність контрагента за місцезнаходженням), реєстрі платників ПДВ, а також в інших доступних джерелах. А при розгляді справи в суді – представити всі наявні докази благонадійності та сумлінності контрагента.

Економічна недоцільність правочину

Коли фіскальні органи наводять цей аргумент для визнання правочину безтоварним або таким, що не має господарської цілі, думка судів одноголосна:

·          податковий орган не вповноважений перевіряти економічну доцільність діяльності платника податків, оскільки податкове законодавство не передбачає права фіскальних органів здійснювати таку оцінку;

·          у податкових інспекторів немає необхідної для цього експертної кваліфікації і дозвільного документа.

Крім того, суб’єкт господарської діяльності має право на свободу підприємницької діяльності, тобто самостійно приймає рішення щодо своєї госпдіяльності та її доцільності.

Більш докладну консультацію див. у журналі „БАЛАНС-АГРО” от 01.02.16 р. № 5.