Суть спору

Держпраці була проведена позапланова перевірка фермерського господарства (далі – ФГ) з питань дотримання суб’єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування, за результатами якої був складений акт. У ході перевірки встановлено, що із працівниками несвоєчасно здійснили розрахунки при звільненні, зокрема працівника 1 звільнено 22.03.17 р., остаточний розрахунок здійснено 31.03.17 р., працівника 2 звільнено 04.08.17 р., а розрахунок здійснено 03.11.17 р.

На підставі виявлених правопорушень Держпраці винесла постанову про накладення штрафу на підставі абзацу третього ч. 2 ст. 265 КЗпП у розмірі 3 мінімальних заробітних плати (далі – МЗП). ФГ вирішило оспорити цю постанову та звернулося до суду з позовом про визнання його неправомірним і скасування.

Постановою окружного адміністративного суду в задоволенні позовних вимог було відмовлено. Постановою апеляційного адміністративного суду дане рішення залишене без змін. Не погодившись із рішенням судів двох інстанцій, ФГ звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Висновки суду

Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій: ФГ допустило порушення в частині несвоєчасного розрахунку із працівниками при звільненні, відповідальність за яке передбачена абзацом третім ч. 2 ст. 265 КЗпП у вигляді штрафу в розмірі 3 МЗП. Тому підстав для визнання постанови про накладення штрафу протиправною та її скасування немає (Постанова Верховного Суду від 06.12.19 р., ЄДРСР, реєстр. № 86161983).

При цьому суд зазначив, що доводи ФГ про те, що затримка розрахунку з деякими працівниками становила не більше місяця, не є підставою для скасування даної постанови. Як установив суд, із працівником 2 ФГ розрахувалося через декілька місяців, тобто затримка була понад місяць.

Коментар

Згідно зі ст. 47 КЗпП роботодавець зобов’язаний у день звільнення видати працівникові належним чином оформлену трудову книжку та здійснити з ним остаточний розрахунок. Працівникові повинні виплатити зарплату за відпрацьований час, компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також вихідну допомогу (у випадках, визначених ст. 44 КЗпП).

Про нараховану при звільненні суму роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед її виплатою (ст. 116 КЗпП). Якщо працівник у день звільнення не працював, тоді зазначена сума повинна бути виплачена йому не пізніше наступного дня після пред’явлення вимоги про розрахунок. На цю підставу посилалося ФГ, однак довести, що працівники в цей день не працювали, не змогло.

Стаття 117 КЗпП передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні. Так, якщо в день звільнення суми, що належать працівникові, не були виплачені (за відсутності спору про їх розмір) з вини роботодавця, останній повинен виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Несвоєчасний розрахунок зі звільненим працівником може обернутися для роботодавця санкціями, а саме:

• посадових осіб роботодавця можуть притягти до адміністративної відповідальності згідно зі ст. 41 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі від 30 до 100 НМДГ (від 510 до 1 700 грн);
• до роботодавця можуть застосувати фінансову відповідальність у вигляді штрафу згідно зі ст. 265 КЗпП. При затримці розрахунку не більше місяця штраф становитиме 1 МЗП згідно з абзацом восьмим ч. 2 ст. 265 КЗпП. А якщо роботодавець затримає виплату більш ніж на один місяць, то штраф збільшиться до 3 МЗП, установленої на момент виявлення порушення, згідно з абзацом третім ч. 2 ст. 265 КЗпП.

Таким чином, затримка розрахунку із працівником при звільненні для роботодавця може обернутися досить істотними санкціями. А якщо ще й затягти з виплатами більш ніж на місяць, то сума фінансових санкцій збільшиться втричі.

Джерело: Практичне керівництво № 9, травень 2020 року.