Ситуація, коли в підприємства немає в наявності коштів, а строки оплати різних зобов’язань (договірних, податкових) уже підійшли, зустрічається на практиці досить часто. Нерідко в цих випадках на допомогу приходять власники такого підприємства, сплачуючи борги зі своєї кишені. Звичайно, при цьому виникає запитання, як із юридичної точки зору оформити цю операцію. Відповідь на це та інші запитання ви знайдете в нашій консультації.

Погашення договірних зобов’язань

Правова суть операції

З точки зору права, власник підприємства та підприємство – це дві різні особи: фізособа та юрособа. Відповідно, якщо власник сплатив свої гроші за підприємство, то має місце цивільно-правовий правочин між фізособою та юрособою. Який саме? Це залежить від наміру сторін і від того, як будуть оформлені їх відносини документально.

Це можуть бути або тимчасово надані кошти, що підлягають поверненню власникові (позика), або кошти, надані безоплатно (подарунок).

Тому залежно від конкретної ситуації між власником і підприємством може бути укладений:

• договір позики – за правилами, установленими § 1 гл. 71 ЦК (докладніше про договір позики див. у матеріалі «Беремо гроші в позику: правові аспекти»);
• договір дарування – за правилами гл. 55 ЦК (докладніше про договір дарування див. матеріал «Безповоротне залучення коштів: правові аспекти»).

Договір на користь третьої особи

З видом договору все зрозуміло, але виникає таке запитання. Власник, який платить гроші, фізично не передає їх підприємству як подарунок або позику, а направляє кредиторові підприємства. Чи можливе таке при укладенні вищезгаданих договорів? Так, можливо. Це передбачено ст. 636 ЦК, у якій ідеться про договір на користь третьої особи. За таким договором боржник зобов’язаний виконати свої зобов’язання за договором на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі.

У нашому випадку, наприклад, за договором позики власник зобов’язується надати підприємству позику. У договорі слід указати, що сума позики буде передана не самому підприємству, а третій особі – кредиторові підприємства за іншим договором. Згідно зі ст. 636 ЦК така умова може бути або прописана, або не прописана в договорі. Ми рекомендуємо все-таки включити до договору позики умову про виконання договірного зобов’язання на користь третьої особи.

Формулювання в договорі позики між власником (позикодавець) і підприємством (позичальник) може мати такий вигляд (див. зразок).

Зразок

<...> 5. Порядок надання позики 5.1. Позикодавець надає Позичальнику суму позики шляхом її перерахування на користь третьої особи відповідно до ст. 636 ЦК – Товариства з обмеженою відповідальністю «Оксамит-плюс». 5.2. Сума позики в безготівковому порядку перераховується на поточний рахунок третьої особи, указаний в п. 5.5 Договору, від імені Позичальника. 5.3. Позика вважається наданою Позикодавцем Позичальнику з моменту зарахування її суми на поточний рахунок третьої особи. 5.4. На підтвердження перерахування коштів третій особі Позикодавець надає Позичальнику копію відповідного банківського документа. <...>

Аналогічні формулювання слід включити й до договору дарування.

Чи повинна такий договір (позики або дарування) на користь третьої особи підписувати ця третя особа?

Ні, не повинна. Законодавство цього не вимагає. Єдиний момент, на який слід звернути увагу, – необхідність сплати боргів підприємства власником не від свого імені, а від імені підприємства (це треба відобразити в платіжних документах). Тоді в кредитора, який отримав гроші, не виникнуть запитання, чому в нього боржник – підприємство А, а оплата надійшла від фізособи Б.

Власник підприємства є одночасно і його директором. Як у цьому випадку підприємству укласти із цим власником договір позики/дарування? Виходить, що з обох сторін договір буде підписувати одна й та сама особа?

Підписання договору з обох сторін однією й тією самою особою суперечить правилам, установленим ст. 238 ЦК: представник не може укладати правочини від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах.

Але вихід із цієї ситуації є. Від імені підприємства договір може підписати не директор, а інша вповноважена ним особа (наприклад, заступник директора або головний бухгалтер). Для цього директор повинен видати уповноваженій особі довіреність на укладення відповідного договору. Така довіреність оформляється за правилами ст. 244–250 ЦК у довільній формі, але з обов’язковим зазначенням дати складання, П. І. Б. довіреної особи та найменування договору, на підписання якого вона видана.

Строки давності

Ситуація

Власник сплатив борг підприємства. Ніякі документи на цю операцію не оформлялися. В обліку «висить» заборгованість перед власником. У який момент минає строк позовної давності за цією сумою?

У даному випадку строк позовної давності буде становити 3 роки (ст. 257 ЦК), тому що йдеться про заборгованість за цивільно-правовим зобов’язанням. От тільки з якого моменту слід обчислювати цей строк – запитання спірне.

У нас ідеться про зобов’язання, строк виконання за яким сторонами не визначено. А обчислювати строк позовної давності за такими зобов’язаннями слід із дня, коли в кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Згідно із ч. 2 ст. 530 ЦК якщо строк виконання зобов’язання не встановлено, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Боржник у цьому випадку зобов’язаний виконати пред’явлену вимогу протягом 7 днів із моменту пред’явлення вимоги.

Отже, у даній ситуації відраховувати строк позовної давності слід із дня, що настає за 7-денним строком (тобто власник пред’являє підприємству письмову вимогу погасити заборгованість, на погашення дається 7 днів, а з восьмого дня починає обчислюватися строк позовної давності три роки). Якщо ж власник не пред’являв письмових вимог, то про початок перебігу строку позовної давності говорити рано.

Власник сплачує за підприємство податки

Власникові підприємства нерідко доводиться сплачувати не тільки договірні, але й податкові борги підприємства. Наскільки правомірна така операція? Щоб відповісти на це запитання, звернемося до норм ПК.

Так, згідно з п. 38.2 ПК сплата податків і зборів здійснюється безпосередньо платником податків, а у випадках, передбачених податковим законодавством, – податковим агентом або представником платника податків.

Оскільки в розглянутій ситуації платник податків (підприємство) не може самостійно сплатити податки, а податковий агент – не наш випадок, розглянемо, хто ж такий представник платника податків.

Відповідно до п. 19.2 ПК представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів і ведення справ, пов’язаних зі сплатою податків, на підставі закону або довіреності. Довіреність, видана платником податків – фізособою на представництво його інтересів і ведення справ, пов’язаних зі сплатою податків, повинна бути засвідчена згідно з діючим законодавством (тобто нотаріально).

Із цих норм можна зробити висновок: щоб власник підприємства міг сплатити податки за це підприємство, він повинен бути його представником, уповноваженим на це довіреністю. При цьому довіреність від імені підприємства не потрібно засвідчувати нотаріально, вона складається за правилами, передбаченими ЦК. Але, оскільки власник не зобов’язаний сплачувати податки за підприємство, крім довіреності рекомендуємо також скласти цивільно-правовий договір між підприємством і власником – договір доручення за яким довіритель (підприємство) доручає повіреному (власникові) оплатити його податкові зобов’язання. Такий договір доручення оформляється відповідно до вимог гл. 68 ЦК. І вже на підставі цього договору видається довіреність. При сплаті податків власникові необхідно вказати реквізити договору доручення та довіреності.

До речі, податкові органи теж визнають правомірність сплати податків за підприємство іншими особами (див., наприклад, ІПК ДФС від 24.05.17 р. № 343/6/99-99-17-01-15/ІПК і від 02.11.18 р. № 4659/6/99-99-13-02-03-15/ІПК (далі - ІПК № 4659), а також ЗІР, категорія 129.04).

А от із приводу ЄСВ податківці роблять висновок, що його сплата третіми особами за платника податків заборонена (ІПК № 4659; ЗІР, категорія 201.10). При цьому вони посилаються на ст. 25 Закону від 08.07.10 р. № 2464-VI (далі - Закон № 2464), згідно з якою передання платниками ЄСВ своїх обов’язків з його сплати третім особам заборонено, крім випадків, передбачених законодавством.

Ми з такою позицією не згодні. Адже в самій нормі ст. 25 Закону № 2464 сказано, що законодавством можуть бути зроблені винятки. Як і в нашому випадку – ПК передбачена можливість сплати податків за платника податків його представником. До речі, адміністрування ЄСВ здійснюється відповідно до ПК (ч. 4 ст. 8 Закону № 2464). Тому норми ПК у цьому випадку цілком застосовні.

І ще один важливий нюанс. ДПС у вищенаведених роз’ясненнях доходить висновку, що якщо податки за підприємство сплатила інша особа (представник), то підприємство зобов’язане включити до складу своїх оподатковуваних доходів суму сплачених за нього податків. Але таке затвердження буде справедливим, тільки якщо власник сплатив податки безоплатно (подарунок). Якщо ж між підприємством і власником на суму цих податків буде укладений договір позики, а сума буде підлягати поверненню, то оподаткування буде іншим. Договір позики в цій ситуації може бути укладений у тому самому порядку, що й для погашення договірних зобов’язань.

Висновки

Власник підприємства може сплатити борг підприємства як за договірними, так і за податковими зобов’язаннями. Щоб не виникали спори з контролюючими органами із приводу таких операцій, необхідно грамотно оформити документи: договори та довіреності. Рекомендації щодо їх складання ви знайдете в цій консультації.

Джерело: Практичне керівництво № 15 «Розрахунок із контрагентами при нестачі грошей на рахунку: аналіз варіантів», серпень 2020 р.