Поняття і види договору автоперевезення

Правовідносини сторін при перевезеннях автомобільним транспортом регулюються гл. 64 Цивільного кодекса (далі – ЦК), гл. 32 Господарського кодексу (далі – ГК), Законами від 10.11.94 р. № 232/94-ВР «Про транспорт» та від 05.04.01 р. № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі – Закон № 2344), а також іншими нормативними актами.

Договір перевезення – це різновид договору про надання послуг. Серед договорів перевезення виділяють (ст. 908 ЦК):

• договір перевезення вантажу (ст. 909 ЦК);
• договір перевезення пасажирів і багажу (ст. 910 ЦК);
• договір перевезення пошти (ст. 908 ЦК).

У цій публікації ми розглянемо два перші договори: перевезення вантажів та перевезення пасажирів і багажу.

Договір перевезення вантажу

Загальні правила укладення договору перевезення вантажу закріплені у ст. 909 ЦК та ч. 1 ст. 307 ГК. Згідно з такою угодою одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй іншою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на отримання вантажу (отримувачеві). За перевезення вантажу відправник зобов'язаний заплатити перевізникові (розмір плати встановлюється в договорі).

Договір повинен укладатися у письмовій формі (ч. 2 ст. 909 ЦК). Про це ж сказано і в ст. 50 Закону № 2344 (оформляється договір, транспортна накладна, квитанція тощо).

Перевезення вантажу у внутрішньому сполученні (крім небезпечних, великовантажних, великогабаритних вантажів і пошти) також регулюються Правилами № 363 (наказ Мінтрансу від 14.10.97 р. № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», далі – Наказ № 363, Правила № 363). Там зазначено, що основним документом при перевезенні вантажу є товарно-транспортна накладна (далі – ТТН) (п. 11.1 Правил № 363).

Форма ТТН наведена в додатку 7 до Правил № 363). Сторонам не обов'язково дотримуватися такої форми, проте в ТТН повинні бути всі реквізити, обов'язкові для первинних документів (ст. 9 Закону від 16.07.99 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні») (докладніше про оформлення ТТН читайте в статті «Звичайна ТТН: особливості оформлення та застосування»).

Істотні умови договору

Істотними умовами договору перевезення вантажу є (ст. 50 Закону № 2344):

• найменування і місцезнаходження сторін;
• найменування і кількість вантажу, його упаковки;
• умови і строки перевезення;
• місце і час навантаження і розвантаження;
• вартість перевезення;
• інші умови, які сторони договору вважають важливими.

Примірну форму такого договору див. у додатку 1 до Правил № 363. Сторони можуть узяти його за основу, проте це не обов'язково.

Сторони договору, їх права та обов'язки

Сторонами договору є перевізник, вантажовідправник (замовник) та отримувач. Перевізником може виступати юридична особа або підприємець, а відправником і отримувачем – юридичні особи, підприємці, громадяни.

Зверніть увагу: при перевезенні небезпечних вантажів необхідно отримувати ліцензію (ст. 9 Закону № 222, п. 4 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів і небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, затверджені постановою КМУ від 02.12.15 р. № 1001, далі – Ліцензійні умови № 1001). Небезпечними вважаються вантажі, які під час перевезення можуть вибухнути, спровокувати пожежу або пошкодження технічних засобів, приладів, споруд, інших об'єктів (ст. 1 Закону № 2344). Небезпечним уважається вантаж, який віднесено до певного класу небезпечних речовин (ГОСТ 4500-1:2008 «Вантажі небезпечні. Терміни і визначення», затверджений наказом Держспоживстандарту від 16.04.08 р. № 125). Наприклад, отрутохімікати, радіоактивні речовини тощо.

Основні права й обов'язки замовника (вантажовідправника) установлені у ст. 51 Закону № 2344, а перевізника вантажу – у ст. 52 Закону № 2344.

Обсяг перевезень вантажів

Сторони мають право укласти як разовий договір про перевезення вантажів (на одне перевезення), так і довгостроковий договір, якщо є необхідність у систематичних перевезеннях.

При укладенні довгострокового договору слід керуватися правилами ст. 914 ЦК. Згідно із цими правилами перевізник зобов'язується в установлений строк приймати, а замовник – передавати для перевезення вантаж в узгодженому обсязі. Залежно від обсягу і характеру перевезень сторони визначають типи, вантажопідйомність та інші характеристики автомобілів, на яких здійснюватиметься перевезення.

У довгостроковому договорі кількість вантажу, місце його навантаження/розвантаження, як правило, не зазначаються. Проте такі дані наводяться в заявці на перевезення, яка є додатком до договору і його невід'ємною частиною.

Оплата за договором

Цей договір уважається відплатним (тобто платним), якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 916 ЦК, ст. 311 ГК). Сторони самостійно визначають у договорі розмір, строк і порядок оплати послуг перевізника. Критерієм для розрахунку провізної плати може бути вартість перевезення однієї тонни вантажу, кілометра пробігу тощо.

Розрахунок з перевізником замовник проводить на підставі рахунка, який виставляє перевізник, або інших товаротранспортних документів (ТТН, дорожні листи тощо).

Строк доставки

У договорі необхідно зазначити строк доставки вантажу до пункту призначення. Якщо ж вантаж не буде видано отримувачеві на його вимогу протягом 30 днів після закінчення строку доставки, тоді вантаж уважається втраченим – за умови, що в договорі не встановлено більш тривалий строк (ч. 2 ст. 919 ЦК).

Відповідальність сторін

Перевізник несе відповідальність у випадку (ст. 921, 923, 924 ЦК):

• ненадання транспорту для перевезення вантажу – згідно з умовами договору;
• прострочення доставки вантажу – у вигляді відшкодування збитків або в іншій формі, яку сторони встановили в договорі;
• втрати, недостачі, псування і пошкодження вантажу – у розмірі фактичної шкоди, якщо перевізник не доведе, що це сталося не з його вини.

Відправник вантажу (замовник) несе відповідальність за ненадання вантажу або за невикористання наданого перевізником транспортного засобу (далі – ТЗ) (ст. 921 ЦК).

Сторони мають право прописати в договорі відповідальність перевізника і замовника і за інші порушення. При цьому вони можуть зазначити конкретні види і розміри штрафних санкцій (штраф, пеня) і окремо – порядок відшкодування збитків.

Договір перевезення пасажирів і багажу

За договором перевезення пасажирів автомобільним транспортом одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти іншу сторону (пасажира) до пункту призначення. А якщо пасажир здає багаж, тоді перевізник також зобов'язується доставити багаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на отримання багажу. Пасажир, у свою чергу, зобов'язується внести встановлену плату за проїзд, а в разі здачі багажу – заплатити за його перевезення (ст. 910 ЦК).

Перевезення пасажирів можуть бути внутрішні та міжнародні. Вони здійснюються (ст. 9 Закону № 2344):

• автобусами;
• таксі;
• легковим транспортом на замовлення.

Початок дії договору

За загальним правилом договір перевезення пасажира вважається укладеним з моменту видачі квитка і багажної квитанції (ч. 2 ст. 910 ЦК). Проте необхідно враховувати нюанси, установлені у ст. 42 Закону № 2344.

Так, договір перевезення автобусом на маршруті загального користування вважається укладеним:

• з моменту придбання пасажиром квитка;
• якщо пасажир користується правом пільгового проїзду – з моменту посадки в автобус;
• якщо пасажир придбав електронний квиток – з моменту реєстрації електронного квитка.

Договір обслуговування легковим автомобілем на замовлення необхідно укладати у письмовій формі. Такий договір уважається укладеним з моменту його підписання сторонами (або з моменту досягнення домовленості сторін).

Права сторін договору

Права пасажира передбачені в ст. 911 ЦК та ст. 41 Закону № 2344, а обов'язки пасажира – в абзаці другому ч. 2 ст. 41 Закону № 2344.

Права й обов'язки автомобільного перевізника закріплені у ст. 30 Закону № 2344, а права й обов'язки водія перевізника – у ст. 40 Закону № 2344.

Припинення договору

Дія договору перевезення пасажира може бути припинена за ініціативою перевізника або водія автомобільного ТЗ, якщо пасажир порушує вимоги закону і правила перевезень (ст. 40 Закону № 2344), наприклад:

• перебуває у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння;
• порушує громадський порядок;
• пред'являє заборонений до перевезення багаж або багаж, який за габаритами не відповідає встановленим нормам тощо.

Відповідальність перевізника

За затримку відправлення пасажира і порушення строку доставки пасажира до пункту призначення перевізник несе відповідальність, передбачену ст. 922 ЦК.