ВГСУ роз’яснив деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними. 
Розглядаються такі види недійсності правочинів: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом, і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора. 
Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). Не вважаються вчиненими правочини, в яких: відсутні передбачені законом необхідні умови (не досягнуто згоди за всіма істотними умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Відсутність у договорі лише якої-небудь з істотних умов може свідчити про його неукладення, а не про недійсність. 
Крім того, правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі недійсною визнається частина правочину. 
Також наголошується, що правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Помилкою при цьому вважається таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Не вважається помилкою щодо якості продукції (товару, іншого майна) неможливість її використання або утруднення в її використанні, які сталися після виконання хоча б однією з сторін зобов`язань, що виникли з правочину, і не пов`язані з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка у мотивах правочину (тобто в обставинах, у зв`язку з якими особа вчиняє правочин) або незнання стороною правочину норм законодавства.

Постанова ВГСУ від 29.05.13 р. № 11.