Последствия обстоятельств непреодолимой силы, основания возвращения искового заявления без рассмотрения, сроки обжалования решения горсовета
Вищий господарський суд поповнив базу правових позицій висновками щодо наслідків нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за рішеннями, прийнятими органами місцевого самоврядування, впливу ефективності обраного способу захисту на рух справи, а також з питань звільнення або відстрочення сплати судового збору державними органами.
Форс-мажор
Особа звільняється саме від відповідальності за порушення зобов’язання, а не від обов’язку його виконання, причому за умови доведення цією особою, що порушення є наслідком дії обставин непереборної сили.
Такий висновок зробив Вищий господарський суд, розглянувши 22.12.15 р. справу № 908/1790/15-г. Оскільки сторони при укладенні договору домовились, що жодні обставини непереборної сили не звільняють їх від обов’язку виконати грошові зобов’язання, то, таким чином, визначили для себе інші, ніж передбачено ч.6 ст.762 Цивільного кодексу, правові наслідки настання обставин непереборної сили. Водночас відповідно до ст.617 ЦК особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за це, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або дії обставин непереборної сили.
Позовна давність
Нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування призводить до наслідків, визначених ч.2 ст.12, ч.4 ст.267 ЦК та є підставою для відмови у позові.
У справах № 922/2559/15 (від 09.12.15 р.), № 922/2684/15 (від 03.12.15 р.), № 922/1084/15 (від 02.12.15 р.) ВГС роз’яснив: оскільки оскаржене рішення міськради було прийняте за участю (присутності) прокурора, то початок перебігу строку позовної давності щодо оскарження такого рішення міськради починається саме з дати його прийняття. А у зв’язку з обізнаністю присутнього прокурора щодо прийняття вказаного рішення також слід уважати обізнаними всі інші органи прокуратури, оскільки вони становлять єдину централізовану систему відповідно до ст.6 згаданого закону.
Питання застосування ГПК
Питання ефективності обраного способу захисту та його відповідності приписам чинного законодавства вирішуються на стадії судового розгляду та не можуть бути підставою для повернення позовної заяви без розгляду.
Розглянувши 23.12.15 р. справу № 911/3572/15, ВГС роз’яснив: спосіб захисту порушеного права обирає саме сторона спору, яка вважає, що її право порушене відповідачем і що для його захисту необхідне звернення до суду. Питання ефективності обраного способу захисту, його відповідності чинному законодавству вирішуються на стадії судового розгляду, під час якого сторона спору має права, передбачені ст.22 Господарського процесуального кодексу, які вона може реалізувати у визначеному законом порядку. Обов’язком же суду є розгляд позовних вимог та їх оцінка на відповідність приписам законодавства, встановлення факту порушення або непорушення прав позивача відповідачем. Отже, не можуть бути підставою для повернення позовної заяви відповідно до п.1 ч.1 ст.63 ГПК посилання на те, що в ній не вказано умов оренди, на яких позивач просить суд визнати за ним право користування земельною ділянкою, в який саме спосіб, шляхом учинення яких дій мають бути усунуті перешкоди та ін., оскільки зазначені обставини мають установлюватись під час розгляду спору по суті.
Доказом тяжкого фінансового стану підприємства, яке порушує питання про відстрочку виконання рішення суду в порядку ст.121 ГПК, можуть бути документи фінансової звітності.
У постанові від 16.12.15 р. у справі № 923/597/14 ВГС роз’яснив, що поняття «фінансовий стан підприємства» визначено в спільному наказі Міністерства фінансів та Фонду державного майна від 26.01.01 р. № 49/121, яким затверджено Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації. Зокрема в пп.3.1, 3.2 документа передбачено, що основним джерелом інформації для фінансового аналізу є фінансова звітність підприємства за 2 останні календарні роки та за останній звітний період. Фінансовий аналіз підприємства складається з таких етапів:
• оцінка майнового стану підприємства та динаміка його зміни;
• аналіз фінансових результатів діяльності підприємства;
• аналіз ліквідності;
• аналіз ділової активності;
• аналіз платоспроможності (фінансової стійкості);
• аналіз рентабельності.
Отже, доказами матеріального становища можуть бути:
• фінансова звітність, у тому числі форма 1 «Баланс»;
• співвідношення загального обсягу кредиторської та дебіторської заборгованості — звіт про фінансові результати (форма № 1-Б);
• наявність або відсутність коштів на рахунках підприємства — форма 2 «Звіт про рух грошових коштів»;
• наявність або відсутність основних та оборотних засобів та їх вартість;
• розмір та вартість інших матеріальних активів підприємства.
Прийняття відмови від апеляційної скарги, поданої новим директором ТОВ, за умови існування спору щодо права власності на частку в статутному капіталі такого ТОВ, є передчасним.
У постанові від 24.12.15 р. у справі № 910/25397/14 ВГС роз’яснив, що винесення апеляційним судом ухвали про зупинення провадження до вирішення пов’язаної з нею справи, предметом спору в якій є право власності на частку в статутному капіталі ТОВ, є правомірним, оскільки в разі скасування апеляційним судом рішення районного суду (прийнятого у взаємопов’язаній справі), прийняття відмови від апеляційної скарги, поданої новим директором, може призвести до порушення прав та охоронюваних законом інтересів товариства.
Апеляційна скарга особи, яка не брала участі у справі, не є підставою для повторного апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, яке відповідно до раніше поданих скарг сторін у справі було залишено без змін постановами судів апеляційної та касаційної інстанцій.
У справі № 910/4080/15-г (24.11.15 р.) ВГС роз’яснив, що ухвала, яка була залишена без змін постановою апеляційного суду, а та, у свою чергу, залишена без змін постановою ВГС, може бути переглянута виключно в порядку та за правилами, визначеними розд.XIII («Перегляд рішення, ухвали, постанови господарського суду за нововиявленими обставинами») ГПК. Таким чином, переглянувши вдруге в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції, яка була залишена без змін постановами судів апеляційної та касаційної інстанцій, апеляційний господарський суд вийшов за межі своїх повноважень.
Заява, помилково названа відповідачем «позовною», яка за своєю суттю є заявою про зменшення неустойки та інших нарахувань, не може розглядатися судом за правилами, встановленими для розгляду зустрічних позовів.
Розглянувши 29.12.15 р. справу № 916/2463/15, ВГС роз’яснив, що повернута без розгляду на підставі пп.4 та 6 ч.1 ст.63 ГПК заява відповідача за своєю суттю не є ні «позовом» (як визначено відповідачем), ні «зустрічним позовом» (як визначено судом), оскільки в ній відповідач просить суд зменшити суми неустойки, інфляційних нарахувань, 3 % річних, процентів за товарний кредит, заявлених до стягнення позивачем у позові, посилаючись на положення ст.233 у ГК, ст. 551 ЦК та ст.83 ГПК, відповідно до яких суд у разі встановлення вказаних у цих статтях обставин має право зменшити штрафні санкції. Отже, відповідач неправильно обрав форму заяви, зазначивши, що вона є позовною, хоча за своєю суттю вона такою не є. Суди мали розглядати таку заяву, як заяву про зменшення неустойки та інших нарахувань.
Заява про відкликання касаційної скарги на підставі п.7 ч.1 ст.1113 ГПК, подана до суду після надсилання ухвали про прийняття скарги до провадження, не може бути задоволена.
У постанові від 23.12.15 р. у справі № 910/13483/14 ВГС роз’яснив, що подана прокурором після направлення сторонам ухвали про прийняття касаційної скарги до провадження заява про відкликання касаційної скарги (на підставі зазначеної норми), обгрунтована відсутністю порушень інтересів держави у зв’язку з фактичним урегулюванням спору, що виник між сторонами у справі, не може бути задоволена. Водночас судом не може бути вчинена процесуальна дія в порядку розгляду питання про відмову від касаційної скарги, оскільки відповідних заяв від скаржника, поданих на підставі ст.1116 ГПК, не надходило.
Сплата судового збору
Ненадання доказів незабезпечення Кабінетом Міністрів фінансування у зв’язку з позбавленням органів прокуратури пільг щодо сплати судового збору є підставою для відмови в клопотанні прокурора про відстрочку його сплати.
Повертаючи касаційні скарги прокурорів у справах № 916/187/15-г (від 11.12.15 р.), № 922/4401/15 (від 01.12.15 р.), № 922/3120/15 (від 02.12.15 р.), № 925/2230/14 (від 17.12.15 р.), ВГС роз’яснив: «Прикінцевими положеннями» закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.15 р. № 484-VIII передбачено, що Кабінет Міністрів має забезпечити відповідне фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору. Відповідно до ст. 90 закону «Про прокуратуру» від 14.10.14 р. № 1697-VII фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами й щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених державним бюджетом на поточний бюджетний період. Прокурор при поданні касаційної скарги не надав документального підтвердження незабезпечення Кабінетом Міністрів відповідного фінансування прокуратури та не підтвердив жодними доказами, що на відкритих в органі казначейства рахунках відсутні кошти, необхідні для сплати судового збору та виконання прокурором своїх функцій з представництва інтересів держави в суді. Беручи до уваги те, що в ч.1 ст.8 закону «Про судовий збір» передбачена можливість відстрочення сплати судового збору на певний строк, але не довше, ніж до ухвалення рішення у справі, прокурор не довів, що розпорядником бюджетних коштів надано органу казначейства доручення на здійснення відповідного платежу, тобто не підтвердив, що до ухвалення рішення у справі (постанови суду касаційної інстанції) він взагалі має намір та можливість сплатити збір за подання касаційної скарги.
Невиконання Урядом приписів законодавства щодо забезпечення відповідного фінансування державних органів, позбавлених пільг зі сплати судового збору, не може бути правовою підставою для звільнення або відстрочення його сплати.
У справі № 925/1099/15, повертаючи 21.12.15 р. касаційну скаргу, ВГС роз’яснив: з огляду на приписи стст.6,19,129 Конституції щодо забезпечення правового порядку в Україні, а також на рівність усіх учасників процесу перед законом і судом, ураховуючи, що всі гілки державної влади мають здійснювати свої повноваження у встановлених Основним Законом межах і відповідно до законів України, невиконання Кабінетом Міністрів «Прикінцевих положень» закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» стосовно обов’язку забезпечити фінансування державних органів, позбавлених відповідних пільг, не може бути правовою підставою для задоволення клопотання прокурора про звільнення від його сплати, мотивованого тим, що законом «Про Державний бюджет України на 2015 рік» відповідні видатки не передбачені.
Враховуючи доводи прокурора щодо відсутності коштів на сплату судового збору та відсутності правових підстав для їх самостійного залучення з іншого, недержавного, джерела фінансування, суд не позбавлений можливості відстрочити сплату збору до ухвалення рішення.
Розглянувши 22.12.15 р. справу № 907/546/15, ВГС роз’яснив: наділення органів прокуратури повноваженнями, що реалізуються через процесуальні права та обов’язки сторони, в тому числі обов’язок зі сплати судового збору, який покладено на органи прокуратури законом «Про судовий збір» (в редакції, що діє з 01.09.15 р.), поряд з невизначенням механізму реалізації права на звернення до суду, зокрема на апеляційне та касаційне оскарження рішення, за відсутності коштів на видатки органів прокуратури зі сплати судового збору (до моменту фактичного виділення й надходження цільових коштів на спеціальні рахунки органу прокуратури) не може вважатися перешкодою для реалізації цих прав. Адже норма ч.1 ст.8 зазначеного закону встановлює право суду на відстрочення або розстрочення сплати судового збору на певний строк, але не довше, ніж до ухвалення рішення у справі.
Надана касатором копія наказу про простій підприємства не доводить відсутності коштів на його рахунках у розмірах, достатніх для сплати судового збору.
Повертаючи 14.12.15 р. касаційну скаргу у справі № 905/180/15, ВГС роз’яснив: єдиною підставою для вчинення господарським судом дій щодо розстрочення, відстрочення або звільнення від сплати судового збору є врахування майнового стану сторін. Отже, особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи й подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку й розмірі. Надана касатором копія наказу про простій підприємства у жовтні 2015 року не є доказом його складного фінансового стану та не доводить відсутності коштів на його рахунках.
Обмежене фінансування відповідних витрат бюджетної установи або його відсутність не є підставою для звільнення від сплати судового збору.
Такий висновок ВГС зробив, повертаючи 22.12.15 р. касаційні скарги у справах №№ 916/4374/14 та 917/1051/15, з огляду на приписи ст.129 Конституції.
При цьому невиконання центральним органом виконавчої влади законодавчо встановленого обов’язку щодо фінансування відповідних державних органів саме по собі не може бути підставою для вирішення питання про звільнення від сплати судового збору.
У справі № 904/2704/15, повертаючи 03.12.15 р. касаційну скаргу, ВГС роз’яснив: ураховуючи, що предметом позову у справі є дві немайнові вимоги — «визнати поновленим договір» та «вважати укладеною додаткову угоду», сума судового збору за подання касаційної скарги становить 2923,20 грн. (1461,60 х 2).
Платіжне доручення, в якому відсутні відомості про те, в якій саме справі сплачено судовий збір, не можна вважати належним доказом його сплати.
У справі № 910/15778/15 (від 22.12.15 р.) ВГС роз’яснив: оскільки відповідно до п.3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління НБУ від 21.01.04 р. № 22, реквізит «призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб дати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів одержувачу, то платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція банку про прийняття платежу готівкою, які додаються до позовної заяви (заяви, скарги) повинні містити відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір.
(Публикуется на языке оригинала)